Звістка про те, що тебе більше немає, розбила мене зсередини.
Бо це означає говорити про тебе в минулому, а я так не можу…
Твоя мама вчора сказала: «не стало нашого сонечка»… і в цих словах — біль, який неможливо вмістити…
Ми з тобою знайомі майже все життя. І ким ми тільки не були один для одного… друзями, ворогами, ріднею, опорою у складні моменти. Ти був поруч — без осуду, без зайвих слів… навіть тоді, коли я помилялася.
Ми могли говорити без кінця — ночами, днями… і нам завжди було про що.
Ти вчив мене керувати авто… а свою племінницю — шити кольоровими нитками…І якось між усім цим ми вчилися найважливішому — розуміти і прощати.
Ти був не просто частиною мого життя — ти був люблячим дядьком для моєї доньки… і це завжди буде важливо і цінно.
Ми разом проходили свій життєвий фронт… але той, справжній, жорстокий — забрав тебе… І з цим так важко змиритися.
Регіна ще не знає, що її Вовочка вже янгол…
Ми всі продовжуємо жити з вірою, що там, у Бога, обов’язково зустрінемось… обіймемось, поговоримо, вип’ємо по келиху карпатського вина і разом зустрінемо світанок.
Вовчику, обіймаю тебе з теплом і вдячністю…
P.S. Знайшла наші останні фото з мирного життя… бережу їх…
Leave a Reply