Володимир Миколайович Бородін народився 6 лютого 1952 року в Обухові. Закінчивши школу ім. А.Малишка, відразу влаштувався працювати на завод «Комуніст» (м. Київ).
«Працював і вчився, доріс до наладчика токарних верстатів-автоматів. Опісля разом з ровесниками виконував військовий обов’язок – служив у м. Балтійськ (Калінінградська обл.). Встиг закінчити школу молодшого офіцерського складу, отримавши звання молодшого лейтенанта. – пише автор статті в № 29 від 26.01.2012р. газети «Д.Е.» та додає – Володимир Миколайович не вагаючись назвав дату свого приходу в електроцех – 19 червня 1972 року. Ці спогади для нього такі ж живі, ніби вчорашні…».
Володимир Миколайович влаштувався працювати на Трипільську ТЕС електромонтером-релейником в електро-технічну лабораторію електроцеху. Без відриву від виробництва з червоним дипломом та відзнакою закінчив Київський енергетичний технікум. З 1972 по 1983 рік він виріс від електромонтера 3-го до 6-го розряду, у 1983 став старшим майстром турбінного відділення ЕТЛ електроцеху.
Загалом цей життєрадісний і позитивний чоловік віддав станційній роботі майже 50 років свого життя, протягом яких була не тільки праця. Володимир Бородін 4 роки був секретарем комітету комсомолу ТпТЕС, тричі обирався депутатом Української міської ради, 23 роки був старостою народного чоловічого хору «Терен», бо не уявляв себе без пісні. Став учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (перебував там 15 діб).
Працюючи в електроцеху, відповідально передавав свій досвід молодим, які в подальшому ставали професіоналами своєї справи, серед яких – Олександр Васильович Мартиненко, Валентин Вікторович Орлов та ін.
За багаторічну та самовіддану працю нагороджений нагрудними знаками – «Відмінник ВАТ «Центренерго» (2004р.) та «Укрелектропрофспілки «За активну профспілкову діяльність» (2017р.); отримав почесне звання «Людина року» в номінації «Енергетика» (2007р.), Патріот міста Українки (2016р.).
1 січня 2021 року передчасно зупинилося серце справжнього професіонала, ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС, голови спілки «Чорнобиль» Трипільської ТЕС та Ради ветеранів ТпТЕС, талановитого учасника та старости народного чоловічого хору «Терен», турботливого чоловіка, батька, дідуся, а також небайдужої, доброї, чуйної людини – Володимира Миколайовича Бородіна.
Яким же Володимира Бородіна пам’ятають колеги, містяни та учні?
Фелікс Шмельов («Расказы», 2016р.): «Хочу розповісти ще про одну незвичайну людину – Бородіна Володимира Миколайовича, майстра групи турбінного відділення ЕТЛ. Демобілізувавшись з армії в 1972 році і прийшовши на електростанцію, він відразу ж активно включився в громадське життя електростанції, а пізніше і міста. Комсомольці електростанції обрали його своїм секретарем. Потім він – член громадського відділу кадрів електростанції,
депутат міськради…
Працюючи майстром – керівником групи турбінного відділення ЕТЛ, він багато часу приділяв навчанню персоналу. І коли у нас в ЕТЛ виникала необхідність перевести в іншу групу підготовленого електромонтера-релейника, ми завжди знаходили його у Бородіна. Природно, що це викликало невдоволення у Володимира Миколайовича, але він швидко заспокоювався, бо завжди вболівав за роботу всієї лабораторії і розумів, що таке переведення працівника викликане виробничою необхідністю.
Він був піонером в установці на електрообладнанні власних потреб електростанції нового обладнання. Він першим в системі Київенерго на приєднаннях 6кВ розпочав встановлення в захистах від замикань на землю нових типів реле. Це дозволило нам зменшити розміри пошкодження приєднань, ізоляція яких «пробилася» на «землю», і повністю виключити варіант
загоряння кабелів і пожежі в кабельних приміщеннях при таких замиканнях.
Володимир Миколайович першим серед релейників, за прикладом високовольтників розробив технологічні карти на випробування вторинної комутації підвищеною напругою. Технологічні карти дозволили йому, працюючи з молодими недосвідченими монтерами, скоротити час на підготовку вторинної комутації до випробувань і не допускати при цьому помилок».
Валентин Орлов: «Навчаючись в СПТУ-2 м.Українка, в 1991 отримав направлення на практику й потрапив до Володимира Миколайовича, так ми й познайомилися. На той час він вже працював майстром турбінного відділення ЕТЛ.
Було четверо практикантів (одна дівчина і троє хлопців). Володимир Миколайович був вимогливий до практикантів. Ми в нього не просто просиджували практику, а дійсно вчилися. Самого Володимира Миколайовича все життя називали «кузня кадрів». Всі, хто направляв своїх дітей на практику, обов’язково намагалися, щоб вони потрапили саме до нього.
Потім ми стали колегами, я працював в ЕТЛ, але, щоправда, у іншій бригаді. З часом Володимир Миколайович став моїм підлеглим. Я дуже його поважав як людину, прислухався до порад та настанов.
Він був чуйним, доброзичливим, завжди цікавився успіхами та особистим життям. Володимир Бородін був гарним спеціалістом та організатором роботи, а також безвідмовним, якщо потрібно було вийти в неробочий час або ж у вихідний, завжди з розумінням та ентузіазмом йшов на контакт».
Наталія Мельник: «З Володимиром Миколайовичем Бородіним ми познайомилися в липні 1997 року. На той час він працював у електричному цеху, а ще був головою цехового комітету. Це людина з великою душею, добрим і щирим серцем, готовий прийти на допомогу, навіть коли
до нього і не зверталися, але він сам бачив у цьому потребу.
Рішення він приймав мудрі та виважені, намагався нікого не образити, чесно і справедливо вирішував усі питання, що виникали. Я, як ніхто інший знаю це по своїй родині, адже Володимиру Миколайовичу довелося надати допомогу моєму чоловікові, при цьому ризикуючи власним життям. Мабуть, дуже багатьох молодих спеціалістів, які приходили працювати на Трипільську ТЕС, після навчання вдалося йому вберегти від біди. Він навчав і наставляв їх, як не втрапити в небезпеку, ділився власним досвідом та був дуже хорошим сім’янином.
Завжди тепло і радісно розповідав про своїх доньок, онуків, з гордістю та повагою говорив про дружину Надію Романівну – «моя Надєжда», «Надія» скільки турботи було вкладено в ці прості слова. Його талант заключався не лише в тому, щоб просто співати, він вмів звеселяти своїм співом людей, а також своїм умінням приносити радість та користь оточуючим.
Багато років поспіль Володимир Бородін приймав активну участь у привітанні ветеранів до Дня Перемоги 9-го травня. У спілкуванні з ветеранами завжди знаходив для них потрібні і підбадьорливі слова. А його пісня «Многая лєта», яку він співав під час побажань – надовго залишиться в пам’яті про таку чудову і хорошу людину».
Наталія Касьянович: «В невеликих населених пунктах майже всі жителі знають одне одного. То працювали разом, то діти навчалися в одному класі, то покумалися, то живемо по сусідству…
Сім’ю Володимира і Надії Бородіних знаю більше 40 років, коли вони привели своїх донечок Оксану і Лесю на танцювальний гурток до ПК «Енергетик». Сам Володимир був незмінним учасником на- родного хору. Любов до української пісні, природний артистизм, неабиякі вокальні здібності, самобутній гумор Володимира демонструвалися у виступах на сцені під
час численних концертів і в місті Українка і за його межами.
Таку яскраву особистість не могли не підтримати виборці, і Володимира Миколайовича неодноразово обирали депутатом Української міськради, де він наполегливо і принципово захищав інтереси як мешканців міста зокрема, так і громади в цілому. Його об’єктивна смілива критика на адресу чиновників різних рівнів лунала на поважних зібраннях і під час засідань сесій міської ради.
Невтомний, енергійний, небайдужий до проблем інших людей, таким був Володимир Миколайович. Чуйний турботливий чоловік, батько, дідусь. Дуже шкода, що передчасно перестало битися добре серце шанованого Володимира Миколайовича. Співчуваю рідним і близьким померлого. Світла пам’ять і Царство небесне…».
Володимир Двірний: «Новий рік приніс страшну втрату. Помер ветеран енергетики Трипільської ТЕС Володимир Миколайович Бородін. Непересічна особистість з принциповою життєвою, соціальною та державницькою позицією.
Мені довелося довгий час працювати разом і в профспілковій організації, і в комісії з трудових спорів. І завжди Володимир Миколайович відзначався принциповістю, до деякої міри, навіть, і войовничою. І з його позицією рахувались, дослухались. Ось такі особистості і повинні бути присутні і в Радах різних рівнів.
Коли рвонув Чорнобиль, Володимир Миколайович, не задумуючись, разом з п’ятьма працівниками Трипільської ТЕС з першого дня в самому Чорнобильському пеклі. Ветеран ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Звичайно, робота по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підірвала здоров’я Володимира Миколайовича. А ще COVID. От і згорів наш колега, побратим, проживши яскраве життя громадянина України.
Колектив Ради ветеранів Трипільської ТЕС висловлює глибоке співчуття рідним і близьким Володимира Миколайовича з тяжкою втратою дорогої Людини, і сумує разом з Вами. Царство небесне Тобі, дорогий наш колего, Побратиме».
Тетяна Ягодзинська: «Третього січня ми попрощалися із Володимиром Миколайовичем Бородіним. Сум переповнює наші серця, але запам’ятається нам Володимир Миколайович саме усміхненим, оптимістичним та сповненим планів і надій. Він був дуже цілеспрямованою, а головне – небайдужою людиною. Навіть перебуваючи на пенсії, Володимир Миколайович продовжував працювати та цікавитись життям рідного колективу Трипільської ТЕС. На нього завжди можна було покластись. Вічна пам’ять непересічній, добрій та світлій людині, а рідним – наші щирі співчуття».
Колектив Трипільської ТЕС, друзі та коллеги висловлюють щире співчуття рідним та близьким Володимира Миколайовича Бородіна, сумують разом з ними.
Пам’ять про Володимира Миколайовича Бородіна назавжди збережеться у наших серцях.
Leave a Reply