ВІЙНА, Марина Куян, Очима жінок

ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ ДЕНЬ ВІЙНИ…

Міжнародний день щастя… Навіть війна не стане на заваді моєму щастю, бо таки мені є чим пишатися, чому радіти, про що мріяти, кого кохати та чого прагнути… от і намалювала свою просту формулу складного поняття…

І якщо вже почала такий ФІЛОСОФСЬКИЙ пост, то продовжу на цій ноті та трохи усіх розчарую…

Я не пишу про політику і політиків, бо не маю достатніх знань і не розбираюся у багатьох питаннях, я не пишу про воєнні дії через ті самі причини… ну поганий з мене воєнний аналітик… я практично не читаю новини (а не дивлюся ТВ ще з 2014 року), я не розповідаю дітям історії про орків та бункерного щура та не нагнітаю повітря навкруги цієї теми і… я та людина яка не бачила жодного брифінгу Арестовича та Кіма… ТАК, Я ІСНУЮ!!! І це мій особистий вибір, бо мені так зручно і комфортно.

І мені зручно і комфортно знати, що ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА 💛💙

P.S. як каже Регіна: Мама, посміхнися з язиком)))

Leave a Reply