ВІЙНА, Очима жінок, Тетяна Ягодзинська

ЖИТТЯ РОЗДІЛИЛОСЬ НА «ДО» ТА «ПІСЛЯ» 24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ

Винайшла для себе рецепт – коли починаєш сумніватись у реальності сьогодення, негайно берусь за будь-яку справу, залежно від місця знаходження. 💪Прибираю, перу, прасую, складаю інструкцію, аналізую витрати, йду у магазин і несу хліб і до хліба тим, хто потребує допомоги, дзвоню кумі, тощо. Одне застереження – думати про причини та наслідки війни.❓

Сьогодні дивилась репортаж із героїчного Макарова 💯 і згадала дитинство. Спливли два сильних спогади-почуття, які пронесла через життя. У далекому 1975 році з Донецька батьки привезли нас із сестрами до бабці на Київщину, погостювати на літніх канікулах. Сільське життя мені було не до вподоби – адже й для дітей в селі завжди знаходили якусь фізичну роботу, міські діти не були привчені до такого. Я, як могла, бунтувала, чого ніяк не розуміла бабуся. Це перший спогад, він трохи сумний, але світлий.

А от другий спогад, моторошний і не реальний у сприйнятті був аж дотепер – могили моїх предків по маминій лінії , які померли від голодомору 😩 , розташовані в городах. Ці хрести стоять і донині. Звертаю увагу❗ Це були захоронення людей – не вбитих німецькими фашистами, бо навіть тоді мали змогу ховати на цвинтарях, в тих могилах в городах по українських селах – жертви совєцького (читай російського) фашизму через голодомор. ☝️

І це знову повторилося. Всюди, де ступає руський фашистський чобіт, там руйнування, смерть, наруга. Наших громадян вимушено ховають просто посеред дворів. Ці могили, особливо дітей, стукають в наші серця.❤️ Цій біль, цей стукіт – назавжди. Серце наказує – зробіть все, щоб ніколи більше.

І так, я більше не вірю, не чую та не знаю ні про які культурні чи наукові надбання руського походження – як завжди, в когось вкрали. Раби не здатні на створення.

Смерть ворогам. Смерть окупантам.

Все для нашої Перемоги ❗💯

Leave a Reply