Війна – це Наташа і Люба з-під Малина, які написали мені у фейсбуці, що вони не мають грошей, але дуже хочуть допомагати. Зараз у них цілий пральний і швейний цехи, прямо у селі.
Це їхній сусід дядя Саша, який точить ножі і розміщує по селу наших у формі, яким треба перепочити.
Це Віктор із Жуківців, який головий безкоштовно надавати свій транспорт і бути водієм і їхати куди потрібно.
Це голова ОСББ мого будинку Володя і всі мої сусіди, які допомагають Бучі, Ірпеню, Гостомелю.
Це тьотя Люба, яка пече хліб і іншу випічку на «пожарці»
Це Жанна, над нею не літають ракети і вона західнячка, яка з перших днів війни спить по 5 годин і весь час домовляється та дістає необхідні речі.
Це Ніна – подружка Жанни, як я кажу бойова подруга гуманітарного фронту, яка 24/7 готова їхати на кордон, фасувати та сортувати.
Це мій дід Міша, якому 73 і він хоче в тероборону, але з відомих причин садить город і займається видачею продуктів бійцям.
Це Володя, якого я знала з часів своїх 18 і дискотеці в Гудвіні, а зараз він без зайвих слів готовий просто допомагати задіюючи власний ресурс.
Це Женя і Лєна з якими мене зіштовхували лобами у мирний час, а виявилось, що вони круті люди і зараз я б хотіла їх обох обійняти.
Це Інесса – боді-інструктор, російськовомовна і схожа трохи на циганку, це саме вона зараз фея гуманітарного штабу.
Це Люда, яка закупила за гроші своєї родини 17 броніків, бо її чоловік та син інваліди і вони не можуть захищати країну.
Це Люба – українська румунка. Ех, це просто бомба-пітарда. Надзвичайна жінка і 18 машин допомоги – завдяки їй.
Це Міша – тепер вже мій товариш з-під Хуста. Про його добрі і справедливі справи говорити мені не дозволив.
Це Алекс і Пітер – вони моє «звено» з Чехією і Польщею.
Це Іван – водій, який допомагає приганяти подаровані поляками машини на нашу території на потреби ЗСУ.
Це Антон – староста одного із сіл, де виготовлюються бронижелети.
Це Іра – яка шукає все для пошиття аптечок і розгрузок, а до цього вона була класною ведучою.
Це мама Маша і вся ії родина – вони готують їжу для Києвських віськових.
Це Олександр – підприємець з мого міста, і війна чергове підтвердження, що ЛЮДИНА – звучить гордо, бо його допомогу важко перевести в еквівалент.
Війна – це прості люди!, які зібрали за добу повну суму для пораненого бійця 72 б.
І декого з них я знаю лише по фейсбуку, але точно після перемоги ми познайомимось. І якби я хотіла не пропустити жодного. Але, точно знаю, що пропущу. Тому, пробачте, кого не згадала. Війна – це ми, це – люди. Якщо ви прочиталаи весь текст, ви розумієте… яка ми сила
Ну і приєднуйтесь до нас
не всіх відмічаю, бо публічність – штука не альо…
Можна репостити, а раптом
А на фото молода я, як я хотіла тоді носити форму…в цьому була якась особлива романтика, і якби не моя п’ятирічна Мілаша навряд би зараз мій фронт був гуманітарним.
Leave a Reply