Без сліз не можливо. Ми за день зібрали все, що тільки можна було, в черговий раз дякую Ira Liuba та Союзу українців у Румунії, ГО « Велятино – наш дім» та Жанна Микитюк за надані продукти, дівчатка Лена Петриченко та Інеса Меньшова все запакували і разом з Евгений Могила рано ранком вирушили у місця відрізані від життя. Ми везли речі (одяг) та продукти, яких було так багато і водночас так мало. Страшно, боляче, і розриває з середини – ну якісь такі емоції.
Ще вчора, я говорила, що більше не збиратиму допомогу для цивільного населення і зконцентруюся виключно на мілітарі, зараз забираю свої слова назад.
Плануємо через деякий час розпочати черговий збір, ну власне, розумні і думаючі зрозуміють куди і для чого.
Модні – прокритикують, комусь буде взагалі байдуже. Всі люди різні і варіації сприйняття різні.Але… друзі, ми ж не знаємо що з нами буде завтра, тому, обережніше з словами, маєте можливість і бажання – допоможіть.
Бо ці фото говорять самі за себе.
переможемо, бо ми єдині! Незламні! І нам по цимбалам що говорять диванні експерти. Рухаємось своїм шляхом
Leave a Reply