ВІЙНА, Марина Куян, Очима жінок

Неможу більше рахувати…

Не можу знайти мою любу дівчинку і мого справжнього янгола…

Навіть не уявляю куди бігти й кого просити…

Важко від звісток про поранення найближчих людей…

Так, я посміхаюсь на фото, бо жива… і буду жити… я пообіцяла…

А фото саме для тих моїх двох найкращих…

Мала, ми з тобою ще обов’язково будемо жерти найдорожчі суші на задрипаному табуреті та картоплю, оселедець і матусені соління на моїй гламурній кухні…

А ти, завзятий воїн, ніколи не помреш від куль… лише, як варіант, від моїх звіздюлєй… бо як я буду жити без твоїх нічних дзвінків і, таки твоїх, пільмєнів????

Так, я вчора таки плакала… не правда… ридала…

Але, ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА 💛💙

Leave a Reply