Зовсім інша від тієї, яку я так люблю. Холодно…ще досі не зацвіли мої улюблені півонії. Це моя традиція…на кухні у прозорій вазі півонії зірвані у баби Маші на городі або подаровані друзями, які знають мою слабкість та любов до цих квітів. Так було кожної весни.Цвіли ранні півонії. А ця холодна. І такий яскравий зелений колір дерев зараз просто чорно-білий.
Невизначеність. Спантеличеність. І питання: що далі і як правильно?
Відповіді немає ніхто…
Бензин зріс в ціні, долар та євро – підлітають, у Тайвані зафіксовані китайські військові літаки…що це? Невже ось такий він – кінець світу? Ну чи третя світова на нашій землі з використанням методу розсіювання уваги?
Моя машина від початку війни проїхала майже 30 000 км, саме стільки ж вона проїхала до війни за два роки. Моя дитина стала моїм компаньйоном у закупівлі військової амуніції і їдучи дорогою забирати бронежилети у сусідній країні схвально сказала: класно так їхати, ні тобі заторів, ні блокпостів, свобода, мам! Потім ми повернулися назад і свобода закінчилась.
Хіба про таке вона б мала думати у свої 5?
Вона знає що таке “лекварові”шоломи і їх оптову вартість, періодично запитує коли виконком на роботі ну і хто кого вб’є пудінг тата чи тато пудінга…
Або коли побачила літак у небі і запитала: це росіяни нас бомбить зараз будуть,мам?
І це вона все бачила лише по телевізору….не в реальності. А що говорити про дітей, які прожили війну? Що далі буде з ними ? Як допомогти?
Безпека. Найголовніше, що може бути це, виявляється, зовсім не щастя, здоров’я….це безпека.
Ми не знаємо яким буде завтра, ніхто не знає і не розуміє чи це завтра взагалі настане. А життя триває, жити у війні також треба вміти. Свідомо. Без ілюзій. І щодня робити вибір. Тому, я куплю завтра своїх улюблених півоній і нехай це буде початком відліку днів до перемоги
І нехай мої нові зморшки біля очей та на руках вас не лякають. Знаю, бачила, так буває і у 28, коли не всеодно.
Leave a Reply