ВІЙНА, У сусідів

Литва — перша і поки що єдина країна ЄС і НАТО, яка вирішила відкликати свого посла з Москви

Ейтвідас Баярунас офіційно перестане виконувати обов’язки глави дипмісії 1 червня.

У своєму інтерв’ю “Росія – країна агресор. Співробітництво з нею неможливе” посол розповів Денису Кишиневському (кореспонденту з Литви) про те, як розвивалися відносини двох країн, що вони є сьогодні, і чи є у них майбутнє після війни в Україні.

Востаннє ми спілкувалися з вами наприкінці жовтня 2021-го та говорили про перспективи литовсько-російських відносин, які, незважаючи на всі складнощі, ще зберігалися, а зараз…

А зараз усе змінилося. Як бачите, все у житті змінюється.

Наприкінці квітня було закрито Генеральне консульство Литви в Петербурзі, яке діяло майже три десятиліття. Ви офіційно припините виконання обов’язків 1 червня. Чи мають намір країни розірвати дипломатичні відносини?

На початку квітня Литва вирішила знизити статус посольства у Росії до рівня тимчасового повіреного. Криваві події у Бучі та дії російських військових, що вразили світ своєю жорстокістю, послужили спусковим гачком. Після цього стало зрозуміло, що продовжувати роботу, як було раніше, більше неможливо. Неможливо з погляду моралі.

Генконсульство в Петербурзі закриває російська влада — це один із заходів МЗС РФ на рішення Литви закрити їх генконсульство в Клайпеді.

Незважаючи на це, посольство у Москві продовжує працювати. Продовжують працювати і генконсульство Литви у Калінінграді, а також консульство у Радянську.

Громадяни Литви в Росії, як і раніше, зможуть звертатися і до посольства, і до консульств?

Абсолютно вірно.

У 2005-2008 роках ви обіймали посаду генконсула Литви в Санкт-Петербурзі. Відносини двох країн тоді бурхливо розвивалися, країни Балтії говорили про безвізовий режим із Росією, а потім сталася Грузія. Тоді діалог вперше зупинився, але партнерство Литви та РФ продовжилося. В одному з інтерв’ю ви тоді сказали: криза вплине на майбутні відносини з Росією, але прикордонна співпраця розвиватиметься — вона не може бути заручником великої політики. А чи може воно розвиватися сьогодні після Маріуполя, після Бучі?

У ситуації, що склалася, мені важко відповісти в деталях. Війна, безперечно, вплинула на всі сфери — на туризм, на торгівлю, на взаємне економічне, політичне та культурне спілкування. Вона впливатиме і на прикордонну співпрацю. Як воно виглядатиме в найближчому майбутньому? Сьогодні я не маю відповіді на це питання.

Розмірковуючи філософські, підтримання зв’язків на рівні прикордоння мало б бути природним, але зараз ми говоримо не про це.

Якщо ви торкнулися теми війни в Грузії 2008 року, нагадаю, що позиція Литви вже тоді була досить тривожною. У нас були побоювання і щодо України, але ми розглядали це як найпесимістичніший сценарій, сподіваючись, що нічого подібного, що відбувається зараз, що відбувалося в 2014 році, ніколи не станеться, але, на жаль, керівництво РФ вчинило так, як вчинило.

Ви посилаєтеся на мою позицію від 2008 року, де я говорив, що треба жити, треба розвивати відносини, треба думати про майбутнє, але ситуація на той час все ж таки була іншою. Як ви пам’ятаєте, після нападу Росії на Грузію Північноатлантичний альянс зупинив діяльність Ради Росія — НАТО, була обмежена співпраця в рамках ЄС, але ненадовго.

Очевидно, потрібно було відповідним чином реагувати ще тоді, але заднім числом говорити легко. Історія, на жаль, не терпить умовних способів. Ми змушені працювати з тим, що є, і це нічого не змінює: повномасштабна збройна агресія РФ проти України має бути припинена.

Ви вважаєте, що Захід помилився у 2008 році?

Ми всі маємо вчитися на своїх помилках. Все-таки те, що сталося 24 лютого 2022 року, не можна порівнювати з тим, що було 2008-го. Військові дії, які мали місце тоді, точно не можна віднести до категорії «повномасштабна війна», а зараз ми бачимо її на власні очі. Я не порівнював би це з Грузією.

Країни Балтії та Східної Європи, нагадаю, були налаштовані до РФ значно критичніше і закликали до жорсткішої реакції — їхній голос чули, але позиція ключових світових гравців була іншою. Можливо, вони мали якісь надії. Можливо, думали, що це помилка, яка не означає, що Росія різко змінює курс, проте для нас і для країн Східної Європи ці сигнали були більш зрозумілі.

Відверто кажучи, цих сигналів вистачало й до Грузії. Війна 1992-1993 років у Абхазії, збройний конфлікт у Придністров’ї. До речі, при владі тоді був не Путін, а Борис Єльцин. Згодом на ці болючі моменти, де роль Росії була очевидна, заплющили очі, вирішивши залучати Росію до загальносвітових та загальноєвропейських процесів, але факт залишається фактом. Як я вже казав, бути пророком заднім число легко, але якщо ми вирішили поговорити про коріння того, що відбувається сьогодні, гадаю, про ці кейси згадати важливо.

Чи можна було, дивлячись на суспільство, поведінку еліт та кроки влади у 2005-2008 роках, припустити, що режим Путіна трансформується з авторитарного на тоталітарний? Саме таке формулювання сьогодні використовує політолог Катерина Шульман, хоча 15-20 років тому, мабуть, авторитарним його можна було б назвати з натяжкою.

По-перше, треба розуміти, що 17 років тому, коли я приїхав до Петербурга, іншим було не лише місто, а й суспільство загалом. З іншого боку, петербуржці, у сенсі цього терміну, люди специфічні. Я пам’ятаю, що і чиновники, і прості люди, і всілякі експерти, з якими ми говорили, наприклад, про спільні проєкти в регіоні країн Балтійського моря, наголошували на своїй відособленості та незалежності від Москви — у філософському плані. Це було помітно.

З іншого боку, саме там я вперше почув критичні зауваження про Захід, Сполучені Штати, про демократичну спільноту в цілому, що мене дуже здивувало, оскільки я як дипломат з моменту відновлення незалежності та розвалу СРСР завжди орієнтувався саме на західні країни. Мені здавалося, що так мало б бути й у Росії, тож чути такі ремарки було дивно.

У 2005-2008 роках економічне зростання Росії було стрімким – це був золотий час, але, зрозуміло, це не було пов’язане не з тим, що росіяни зробили якесь диво, просто ціни на нафту значними темпами зростали.

Коли я приїхав у 2020 році вже в статусі посла, мені здавалося, що я знаю Росію, але я виявив, що все дуже змінилося — з точки зору публічного дискурсу, з точки зору суспільства, свобод, преси, свободи слова.

До війни Литва та Росія готувалися підписати важливий для країн договір про взаємне визнання дипломатичного майна. Як зараз справи?

Все відкладено. Посольство діє у дуже стислому режимі. Діалог з МЗС РФ підтримується, але не більше.

Скільки працівників залишилося у посольстві?

Близько 30, включаючи весь технічний персонал. Це значно менше, ніж раніше.

Сейм Литви ухвалив резолюцію, оголосивши Росію «терористичною державою». Які, на ваш погляд, можуть бути заходи у відповідь?

Як послу мені було б некоректно давати політичні оцінки рішенню Сейму. Аргументація парламенту ясна. Реакція з боку РФ вже була — поки що тільки на вербальному рівні, і це було передбачувано.

Я звернув би увагу на те, що в резолюції Сейму, крім іншого, йдеться про геноцид українського народу. Вже кілька парламентів інших країн назвали це геноцидом. Ця політична воля наших вільно вибраних депутатів.

Також Литва підтримує рішення Парламентської асамблеї Ради Європи та закликає створити міжнародний кримінальний трибунал, який міг би притягнути до відповідальності та судити військових злочинців, зокрема й російських лідерів.

Ми живемо не в Середньовіччі. Якщо хтось із солдатів збройних сил РФ, причетних до трагедії у Бучі, вважає, що зможе уникнути покарання, вони глибоко помиляються. Міжнародний трибунал підніматиме їх імена, втекти не вдасться.

Практичний діалог між Литвою та Росією на рівні митних відомств, прикордонних служб з питань транзиту та транспорту не припиняється?

Звісно. Практична співпраця продовжується. З континентальної Росії до Литви йдуть транзитні потяги. Є питання, які вирішує між собою митниця. Громадяни РФ, які подорожують туди-назад через територію Литви, отримують спрощені транзитні документи — люди їздять щодня. Ця схема налагоджена та працює у штатному порядку. На практичному рівні життя продовжується.

Ви не раз говорили, що туризм та культура залишаються одними з пріоритетних напрямків у литовсько-російській співпраці. Туризм зараз поставлений на паузу, з культурою теж не так просто. Сьогодні у Литві звучать вимоги оголосити ембарго всій російській культурі. Як ви ставитеся до таких пропозицій?

Я не хотів би заглиблюватися у питання культури, оскільки це не моя сфера діяльності, але оскільки ви згадали про нашу багаторічну культурну співпрацю, треба сказати, що, звичайно, війна позначилася і на ній.

Демократії, як і свободи слова, ставало дедалі менше, можливості для діяльності та самовираження вільного суспільства звужувалися, але ми ніколи повністю не переривали наші культурні зв’язки, у тому числі на рівні урядових та інших офіційних організацій та відомств. Ми й досі здійснювали спільні проєкти.

До речі, навіть незважаючи на те, що після анексії Криму у 2014 році ЄС майже повністю припинив співпрацювати з Росією, було вирішено, що прикордонне співробітництво має залишатися чинним. Наразі ситуація знову змінилася. Росія – країна-агресор. Підтримувати співпрацю із нею неможливо. Коли вона відновиться? Якою мірою? Що стане сигналом для відновлення контактів? Поки що я не маю відповіді на ці запитання.

Тобто висловлена ​​вами думка про те, що саме культура дозволяє згладжувати гострі кути між Литвою і Росією, більше не актуальна?

Ми маємо пройти перший етап. Сказати Росії: зупиніть військові дії та вбивства людей в Україні. Просто зупиніть.

Коли мені говорять про культуру, коли російські культурні діячі та росіяни загалом починають говорити про те, що їхні права обмежують, я змушений нагадувати, що найголовніше зараз — це зупинити війну, а потім ми розбиратимемося. Усі процеси мають бути відкладені, поки йде війна, поки громадяни України гинуть щогодини та щохвилини.

Не час казати про проблеми російської культури, коли в Україні гинуть люди. Це моя професійна позиція, моя громадянська позиція та моя особиста позиція.

Я розумію невдоволення людей, коли чую, що якийсь діяч культури з Росії опинився на Заході без грошей, хоча він може бути ні в чому не винен і не підтримувати Путіна, але це не така серйозна проблема. Основна проблема — це те, що вбивають українців, що вони втрачають рідних та близьких, удома. У зв’язку з цим на якийсь час потрібно поставити на паузу вирішення інших проблем, сконцентрувавшись на головній.

Лідер спільноти литовців Калінінграда Сігітас Шамборскіс у ЗМІ заявив, що багато литовців налякані, хочуть покинути анклав, шукають можливості відновити громадянство. За його словами, литовців виставляють ворогами, почастішали нападки на дітей, які співають у литовських ансамблях, відвідують гуртки з вивчення литовської мови, на роботі литовці зазнають тиску. Що ви можете сказати про цю проблему?

Найкраще посилатися на їхню думку. Я знаю, що багато литовських діячів культури, які працювали в Москві — Інгеборга Дапкунайте, Анжеліка Холіна та інші — залишили Росію у перші дні війни. Це ясна позиція, але, крім них, залишається дуже велика кількість людей, у тому числі й корінні литовці, з якими зв’язок не втрачаємо.

Наприкінці травня, наприклад, співробітники нашого посольства вирушать із консульською місією до Красноярська. Вони допомагатимуть з оформленням різноманітних документів нашим співвітчизникам, нащадкам засланців. Усім нам зараз нелегко, але треба пройти цей період.

Скільки литовців сьогодні живе у Росії?

За офіційними даними, близько 80 тисяч людей. 15 жовтня минулого року в РФ стартував Всеросійський перепис населення – він завершився 14 листопада, але нових цифр ми поки не бачили.

У Латвії заявляють, що кількість росіян, які бажають переїхати, обчислюється сотнями. Йдеться про журналістів, представників творчої інтелігенції, опозиційно налаштованих громадян. Чи спостерігається зростання кількості охочих поїхати до Литви серед росіян?

Не можу судити про ступінь опозиційності кожного претендента, однак кількість тих, хто залишає Росію, зростає. Ми бачимо, що інтерес росіян виїхати з країни, зокрема й у Литву, зростає.

Чи мають литовсько-російські відносини майбутнє?

Поки що я не бачу в Литві жодних дискусій на цю тему. Я думаю, що колись такі дискусії розпочнуться — вони ґрунтуватимуться на скоординованій та узгодженій позиції країн ЄС та НАТО. Ми повинні будемо разом вирішити, на якому рівні має вестися політична та економічна співпраця з Росією, і чи можлива вона взагалі.

Хотів би знову повторити, що головна мета – зупинити війну. Коли вона зупиниться, до цих питань, звісно, ​​повернуться.

А від практичного діалогу та співпраці у тих сферах, які були згадані, ми не відмовляємось.

#Литва

Leave a Reply