Цього року на Трійцю мала нагоду наче поринути, хоч ненадовго, у мирне життя. Відвідала місто Ржищів – раніше обласного підпорядкування, тепер – адміністративний центр об’єднаної територіальної громади.
На мій погляд, Ржищів – типовий районний центр, із, переважно, одноповерховою забудовою і 2-3-х-поверховим суспільним та адміністративним центром. При цьому, в місті є ряд старовинних будівель, деякі із них – пам’ятки архітектури, перебувають під захистом держави. А на під’їзді до міста бачили ціле поле із кам’яними скульптурами із давнини – історична пам’ятка під захистом ЮНЕСКО.
Звичайно, в релігійне свято нашими зупинками були – Свято-Троїцька церква (1853-1860 роки) (пам’ятка архітектури) та Ржищівський Спасо-Преображенський монастир (за деякими джерелами монастир був закладений ще в 13 столітті
засновниками Києво-Печерської лаври). У монастирі живе лише один монах. Обидва культові заклади підпорядковуються московському патріархату.
І це не правильно, на мою думку.
Відвідали парк Трипільської культури та помилувалися Дніпром, який велично розкинувся, скільки погляду вистачає. Здається, немає кінця-краю сивочолому Борисфену.
Місто живе розміреним життям, тихим та провінційним.
При цьому, Ржищів має давню історію. З ним пов’язані долі багатьох відомих особистостей. Ті часи містяни пам’ятають, пишаються, історії, творчі здобутки славетних земляків вивчають та активно пропагують. Місцеві працівники культури та науковці працюють над створенням туристичних маршрутів, радо вітають гостей.
Щоб не перевантажувати вашу увагу, зазначу лише кілька віх з історії славетного міста та поділюсь своїми емоціями. І, звичайно ж, пораджу відвідати Ржищів.
Територія Ржищева заселена з давніх часів – про це свідчать рештки неолітичних поселень та поселення трипільської культури.
За часів Київської Русі поселення називалось Іван-город, згадка про це – у літопису 1151 року
У 1240 році місто було знищено монголо-татарами.
Про нові поселення згадки вже датуються 1506 роком.
Після Люблінської унії 1569 року Ржищів підпав під владу шляхетської Польщі.
Після 1793 року – Ржищів став містечком Київської губернії.
У 1823 році в місті розквартировувався Полтавський піхотний полк.
За радянських часів – як всюди. Не цікаво. Але, трагічно. Втрачені часи, можливості, покоління.
Із відомих уродженців Ржищева хочу, насамперед, згадати мою улюблену сучасну поетесу Ліну Костенко 
Коли під’їжджали до Ржищева, в голові лунало:
Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом —
по гарячому сліду…
Бував у Ржищеві у справах і Богдан Хмельницький, звідси вирушав у похід польський король Ян II Казимир, кілька років тут вчителював Соломон Рабинович, знаний нами як Шолом-Алейхем. Славні особистості, славні часи …
Наостанок, хочу подякувати організатору екскурсії Тетяні Миколаївні, за ідею, організацію, супровід.
Дякую Богові за прекрасну погоду та нагоду побачити цю красу, справжню, без метушні, задумливу, мудру і лагідну.
… Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,
— оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадлииво,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлі́нна,
що хоч спинись і з Богом говори…
Тетяна Ягодзинська +фото
Leave a Reply