Огляд основних подій білоруської пропаганди про війну в Україні за 14 червня.
Пропаганду постійно непокоїть постачання озброєння Україні країнами Заходу. Одне зі звинувачень, яке звучить на адресу країн-постачальників зброї Україні – це бажання продовжити якнайбільше цей конфлікт. Метафорично на тему сьогодні висловився депутат Олег Гайдукевич: “От Захід теж каже, що хоче миру в Україні, але щодня постачає туди зброю. Тож не слова, а справи визначають життя людини”.
Безумовно, за словами депутата криються чудові пацифістські нотки. Щоправда, є нюанси. Якщо, наприклад, припустити, що Росія закінчить вести бойові дії, залишить захоплені з 2014 року території України (і дасть цій країні нарешті спокій), то світ заграє зовсім іншими фарбами. І постачання західної зброї буде менш актуальним для України.
Добре було б ще згадати, хто щоденно знищує населення України, руйнує цілі населені пункти та інфраструктуру. Цікаво, як взагалі можна визначити справи таких “людей” (у лапках, все вірно), які щодня скоюють військові злочини проти України? Хіба що як терористів.
Коли відбувається будь-яка резонансна подія (COVID-19, протести в Казахстані в січні 2022 року та ін.), обов’язково з’являється плеяда досі невідомих, але дуже знаючих на предметі галузі експертів, готових прокоментувати ситуацію. Війна в Україні також сприяла появі експертів, але вже у військовій справі. Одним із них сьогодні став голова товариства “Знання” Вадим Гігін, який поміркував про постачання озброєння та тактику його застосування ЗСУ:
– “ЗСУ постійно вимагають у Заходу далекобійні гаубиці, переконуючи, що з такою зброєю вони обов’язково переможуть. Їм відправляють гарне озброєння, але українські військові ніде не перемагають, а обстрілюють міста (Донецьк, Горлівку), російську територію. Їм зручніше бити по мирних територіях, ніж використовувати ці гаубиці на фронті, адже успіхів ЗСУ на полі бою немає”.
– “Жителів Криму, Донбасу, Харкова націоналісти недолюблювали ще до Майдану 2014 року. У бандерівській ідеології завжди було велике питання, що робити зі Східною Україною. Вони розуміли, що це не їхня територія, а люди там не поділяють їхню ідеологію”.
Не будучи глибоким військовим експертом, очевидно, що якщо у тебе більш сучасна зброя, то ти отримуєш конкурентну перевагу у боротьбі зі своїм противником. Відповідно, постачання сучасних ракетно-артилерійських систем (які дозволяють вести вогонь на більші відстані, ніж системи радянського виробництва, що стоять на озброєнні як ЗСУ, так і ЗС РФ), а також боєприпасів до них можуть стати важливим фактором у переломленні ситуації на фронті. У чому тоді має полягати зручність стрілянини за мирними населеними пунктами, якщо можна буде зручно стріляти по російських позиціях – незрозуміло.
Пропагандисти люблять розповідати про відсутність успіхів ЗСУ на фронті. Звичайно, вимір успіху – річ часто суб’єктивна. Але де ж тоді успіхи російської армії? Такі, які відповідали б майже 4 місяцям війни, концентрації сил/засобів/людських та фінансових ресурсів? Дуже хороша тема для обговорення.
Ну і куди ж без бандерівців, які ненавидять населення Сходу України. Все було б у цій концепції чудово, але підступність криється в дрібницях. Наприклад, не бандерівці ж зруйнували Маріуполь (Вікіпедія: на 2001 рік 90% жителів міста визнавали рідною мовою російську). Та й не бандерівці обстрілюють спальний район “Північна Салтівка” у Харкові (теж російськомовне місто). У зв’язку з цим виникає велика кількість питань, хто кого взагалі ненавидить. Можна, звичайно, припустити, що Росія руйнує міста Сходу України, керуючись принципом “Хто кого чубить, той того й любить”.
Та й взагалі – у чому саме виявлялася нелюбов бандерівців до східної України? На сьогоднішній день відомо про велику кількість фактів такого пристрасного “кохання” Росії до російськомовних жителів сходу України, після якого каменю на камені не залишається.
@Hajun_by
Беларускі Гаюн (Резервный)
Мова оригіналу російська. Переклад.
Leave a Reply