Сьогодні мешканець Словаччини під час діалогу про наше наболіле, висловив своє нерозуміння того, чому українці неприязно ставляться до росіян. Неочікувана репліка була, особисто для мене так точно… Я спробувала пояснити, що це не так, це не правда і що у нас немає жодної неприязні до руських. Бо ми їх просто НЕНАВИДИМО.
Я не богомольна і в бога не вірю від слова «зовсім». Маю на це зрозумілі причини. Але щоночі молюся, щоб виздихали усі руські виблядки, щоб ними й не пахло ніколи!!! Щоб так москва горіла, аж дим ніздрі лоскотав кожному українцю, де б він не жив!
Я маю дуже добру пам’ять і ніколи не забуду закатованих дітей, про яких плакала не одну ніч і плачу досі. Я пам’ятаю про дітей, на очах у яких повільно і тихо вмирали в холодних підвалах від голоду, холоду і страху їх матері. Я ніколи не забуду зруйновані долі і життя. Я завжди пам’ятатиму братські могили серед донедавна живих і квітучих міст. Пам’ятатиму могили цілих родин на дитячих майданчиках. І тих п’ятьох із зав’язаним за спиною руками і простреленими потилицями… в підвалі дитячого санаторію… теж пам’ятатиму.
Я ненавиджу руських так, як тільки можна собі уявити! Я бажаю їм смерті, але не легкої і швидкої, а такої, якою вмирали і вмирають українці. Я зроблю усе, аби мій син ненавидів їх так само і ніколи не засумнівався у тому, чи правильно робить!
НЕНАВИДЖУ і НЕНАВИСТЬ – ось єдино правильні слова! А неприязнь… Неприязні немає…
Діана Сухіх
Leave a Reply