Чи помічали ви, як змінюється погляд тих, хто був там?

Хто бачив смерть, рятував, убивав, захищав, спав у окопі, мастив ноги з грибком пастою теймурова, радів новим шкарпеткам та бані на 4 хвилини.
Їхні очі – інші. Вони безжальні і дикі, стомлені і зі зморшками, і зовсім не важливо скільки йому років. Бо ці очі усе бачать, бачать те, на що ми закриваємо очі.
Ми критикуємо або захоплюємось, ми співчуваємо і обговорюємо свій “диванний” план дій тоді, коли навіть не розуміємо що реально відбувається. Що бачать ці очі зараз, що бачили вчора чи хвилину назад. Ми всі стали великими експертами і критиками військової справи, ми знаємо як краще і не соромимось давати оцінку комусь. Зеленському, Залужному, ЗСУ, меру, військовим та навіть волонтерам, які взагалі нікому нічого не винні. Ми робимо тупі висновки, в той час, коли реальність бачать ось ці очі.
За ці 119 днів я навчилася любити ще сильніше людей і ще більше ненавидіти тупість.
“Мого чоловіка не візьмуть і зятя теж, бо вони хворі“, “Хай там собі воюють, головне, щоб нас не чіпали“, ” Коли мопс перемагав бульдога?, нам треба здатися, бо русня всеодно нас завалить“, “ті, хто нічого не робить виставляють якісь звіти, та кому це треба. Хто їх просив?“. Нейтралітет…він гірший навіть за зраду. У мене постійно виникає дике бажання хоча б тиждень замінити людей ролями. Ось так щоб побачили і відчули роль кожного, хто робить “все не так” чи “робить мало“.
А неймовірно бісять ті, хто каже щось типу того “подивись, який оцей здоровий, щоб його в армію забрали“, але чомусь тих здорових, які поруч з ними – непомітно.
Ще 120 днів тому на мене впливали думки і слова людей, зараз мені шкода більшості, і страшенно хочеться дякувати усім, кому не однаково. Що тримає наші ЗСУ, повірте, не гроші і далеко не бажання померти за Україну, я думаю, навіть не ідея, а дике небажання зрадити країні в якій у тебе було все, де живуть батьки, діти та онуки і бажання жити під жовто-блакитним, а не трикольоровим стягом.
Говорити можна багато, але ось ці очі – вони все бачать і поки вони відкриті є ми з вами тут.

Ольга Журавська-Товмач