ВІЙНА, Ольга Журавська-Товмач, Очима жінок

Велика бюрократична машина … Або, будь ласка, говоріть вже українською

Папірець за папірцем і ззаду ще один папірець. Та за що? Чому не можна просто робити і бачити результат?
Україна – велика бюрократична машина, де ми самі собі недовіряємо на державному рівні.
Моя робота – це 1001 обов’язковий папірець щодня, чи важлива та багатосторінкова заповнена таблиця або лист з тисячею додатків – я залишу ці думки при собі, бо ж треба значить треба, такі правила. Я називаю цей процес: докажи не оленю, що ти теж не олень😩
Я так раділа, коли бачила результат своєї волонтерської роботи, реальної роботи і реальних людей. Коли ти робиш багато, але знаєш що можеш ще більше і ти задіюєш свій максимальний ресурс.
А потім тисячі історій військових і вимушено переселених людей і ти точно розумієш, що все не даремно. Що ти жива. Відчуваєш, сумуєш, співпереживаєш, віриш і постійно рухаєшся.
А потім тобі пишуть “што дайотє?“, “Прівізітє мнє под дом“, і ти не витримуєш і кажеш “будь ласка, говоріть вже українською“, а у відповідь”почєму вдруг?“😩
Мої нові друзі, переселенці… Я співчуваю вам дуже щиро, наскільки, настільки це можливо…але, ми українці і живемо в Україні і нам допомагає увесь світ. І я глибоко переконана, що вже настав той час, коли ми всі МУСИМО заговорити українською. Бо мовою ворога і вбивці про допомогу не просять.
Сьогодні зранку вже 20 пакетів передала ВПО, що проживають на території Обухівського району, частину продуктів передам 72 ОМБ, ще частину роті охорони.
Але! Ще є багато мед засобів. Куди потрібно? Де є необхідність?

Моя Мілана і її тато. Напевно, її найбільша любов і таке щире бажання просто цілий день провести дуркуючи з ним. Реальність – вона така…

Ольга Журавська-Товмач

Leave a Reply