Цю фразу мені часто повторював мій перший керівник, тоді я була ще тою “рвачкою“, якій просто необхідно було підкорювати “гори” у професії, робити свою і не свою роботу і бути просто номер 1. Моя улюблена фраза зараз чітко описує мене тоді “важливо бути важливою“. Тоді це було так важливо для мене і я постійно кудись бігла і так поспішала жити.
Мені треба було все і відразу, тут і зараз. Саме ця сукня, саме ця людина, саме той проект і ніяк інакше. Я не давала собі шансів і не знала слова “ні”. Не знала свою ціну і не чула своїх бажань. Ми ж всі в погоні за грошима і за кращим життям, просто не кожен може про це сказати. І я не виключення. Так бігла-бігла, а зараз зупинилась і зрозуміла як я люблю своє життя. І це банальне щастя зовсім не в ароматі Тома Форда і не в лабутенах Ів Сен Лоран, які я так любила, не в 12 айфоні. Все набагато простіше.
Щастя, коли ти вмієш чути себе, банально в сході і заході сонця під мотивчик “Лиш вона“, в ранковій пробіжці лісом, в розмовах ні про що, і в людях з якими ти можеш бути собою.
Якась така дика переоцінка всього. І все супер-важливе стало зовсім неважливим, а непомічені дрібниці стали визначальним критерієм мого абсолютного задоволення життям. Я почала робити колись дикі для себе речі. Бо чому ні, якщо так?
І тепер я знаю яка моя ціна – жити своє життя так, як хочу я, говорити впевнено “ні” і ризикувати, коли говориш ” так“, любити те, що робиш і проживати кожну хвилину, як останню. Не здешевлюй себе і не переоцінюй. ініціатива – не карається, а перший крок – не завжди в прірву. Життя любить сміливих😉
Leave a Reply