Ольга Журавська-Товмач, Очима жінок

Траурна сукня третій день…

Троє…і по черзі. І з усіма саме останнім часом я тісно спілкувалася, дружила товаришувала. У кожного була своя дорога і закінчився цей шлях у кожного по різному: підірвався на міні, попав під обстріл, рак. Результат один – смерть. Всі оптимісти, життєрадісні і хотіли жити. Без персоналій. Просто по факту: похорон, багато людей, сліз, квітів. Кладовище, могила і найрідніші погляди вниз, щоб запам’ятати назавжди того, кого більше не побачиш. Цвяхи, тупий звук, земля. Дорога, люди, ворота, розмова про життя, спогади, посмішки, життя триває, у кожного свої турботи.
Все лише миті, маленькі миті, а велике горе – тільки для сім’ї.

Мала, не сци. Ти ж знаєш мене і лопатою не доб’єш. Ми ще покажемо москалякам, хто тут господар. Я помирати не збираюсь“.

Ще трошки часу на реабілітацію і будемо варити плов у мене на дачі, давно ж хотіли зібратися колективом. Помирати я точно не зібрався, на кого ж я своїх залишу. Тому, скоро буду в строю. А провідувати не треба, я в не найкращому вигляді. У мене меду багато, запитай на роботі чи нікому не треба“.

Спічка, привітай. Сьогодні отримав капітана. Приїду будемо святкувати. Та чого ж страшно? Ніхто ж помирати не зібрався, ми ще тебе не віддали в сильні загребущі руки, а ти кажеш страшно. Місія на землі не виконана, кацапи не вибиті, тебе заміж не віддали“.

Любити життя і жити яскраво. Найбільша цінність – сім’я, все інше немає ніякого значення. Як говорив один із них “краще пожити менше, але якісно. Щоб було що згадати моїм, щоб ніхто не жалів. А навпаки запам’ятали яскраві дні“.
Сьогодні я витираю сльози і знімаю траурну сукню. Життя ніхто не відміняв якби сумно не було. Назавжди у пам’яті…

Ольга Журавська-Товмач

Leave a Reply