Очима жінок, Тетяна Ягодзинська

Сьогодні Україна відмічає професійне свято – День шахтаря (+Відео)

Шахтар – найнебезпечніша у світі професія.

Серед шкідливих факторів

– перепади руху повітря (від 3-5 до 0,3 м/с);

– високі температура та вологість;

– недостатній вміст кисню та зависокий – вуглекислоти, наявністю в повітрі вуглецю оксиду, оксидів азоту, сірководню, сірчистого ангідриду, метану та інших домішок;

– небезпека вибуху метану;

– недостатнє освітлення підземних локацій;

– пил (кількість пилових частинок у повітрі може дорівнювати 30 тис. в 1 см³ і більше);

– шум і вібрація.

Та найстрашніше – глибина, із забою шахтар має дуже обмежений шлях для порятунку. Моя мама розповідала як чекала батька із завалу, а на руках двоє малих дітей. Тоді все обійшлося. Але, рятувалися не всі та не завжди.

Переважно професію шахтаря в Україні пов’язуємо із Донеччиною, яка, на жаль, тепер частково окупована. Я ніколи не погоджувалася і ніколи не погоджуся із тим кліше, ярликом сепаратизму, який навісили на мою малу Батьківщину. Переконана, то була зрада, змова так званих «еліт», нещастя межувати із рф, але не сепаратизм. Донбас – Україна ❗і крапка. Пам’ятаєте як шахтарі першими у незалежній Україні протестували на Хрещатику? Мій дядько, народжений на Львівщині, розповідав, що ще в п’ятдесяті роки вони із друзями співали «Марш січових стрільців». Ні для кого не таємниця, що розбудовувати Донеччину примусово зганяли людей звідусіль, в тому числі – небажаних громадян із заходу України.

Моя доля, так чи інакше, пов’язана із шахтарським краєм. Народилась на Донеччині, у родині шахтаря. Шахтарями, переважно, були друзі родини, сусіди, батьки друзів, дехто із однокласників став шахтарем. Колись професія пристойно оплачувалася, якщо труд шахтаря взагалі може бути оцінений. Адже, він на кожну зміну йде як в останній раз, як у бій. І це – не фігура мови.

Окремим сильним спогадом є сам День шахтаря у місті. З таким розмахом не відмічали жодного іншого свята, як тепер видається, ті святкування були десь маніфестом, заявою, викликом.

Мій допис – не провокація і не запрошення на дебати. Кожного року, починаючи із 2014, хотіла саме в День шахтаря поділитися своїми думками та спогадами, вирішила не відкладати.

Дуже надіюся, що Донбас скоро буде звільнений, міста та містечка змиють із себе рашівські написи, очистяться від скверни. Мрію, щоб в школах лунала українська, щоб зник страх із вулиць, а із інформаційного простору – омана.

Сьогодні ж вітаю своїх земляків із професійним святом і разом з ними чекаю на звільнення Донбасу.💛💙

Тетяна Ягодзинська

Leave a Reply