Багато чого тут переосмислив я, і багато чого побачив, щоб зробити цікаві висновки. Але, дещо краще не описувати, принаймні зараз, а дещо, поки не назріло для цього… Взагалі, одноманітні щоденні справи, страви (хоча, дядя Саша та Карась – дуже стараються) та картинка світу, який я тут бачу – не сприяють для творчого натхнення, але, різноманіття природнього світу цих мальовничих країв, безумовно, надихають…
Перше, що спадає на думку, тут, звісно, після військових моментів, це те, що цивілізація, якщо можна її так назвати, взагалі не вписується у той, природній ансамбль, який цілодобово, своїм буттям, співає пісню подяку- Творцю.
В нашому інформаційно-історичному просторі, цей край, називають словом Донбас… Коли чуєш його, одразу спливає низка образів: війна, шахтарі, януковощ, металургія, терикони, важка праця, тощо…
Особисто у мене, це відтворило стійкий негативний образ, який накладався на любий почутий факт чи вислів, стосовно цього краю. Але, коли я сюди потрапив, то побачив величну красу цих місць, яку я не можу назвати Донбас, бо Донбас – це невдалий проект соціально-промислового утворення, який був політично вигідним для певних привладних людей у певний історичний проміжок часу… і зараз, ми наочно бачимо, як цей проект зачиняється і йде у минуле, відкриваючи історичні двері для нових можливостей та нових соціальних конструкцій, які також увійдуть в історію та будуть сприйматися мешканцями цього краю, як їх історичний дім та мала батьківщина роду їхнього…
Колесо історії нещадне до одних та благодійне для інших, і скільки ще таких країв, буде переформатовано в угоду якихось дядєй з великими грошима та реальною владою, не відомо — се ля ві…
PS: одразу зазначу, не мав бажання образити чиїсь почуття, бо сам знаю, що таке – сакральні побутові конструкції, відносно дитячого сприйняття свого дому та рідного краю…
На фото- красоти землі, прадавніх кимерійців…
Максим Віннік
Leave a Reply