Нарешті у мене з’явився вільний час і я дочитав книгу…

«Немає ніякого шляху. Шлях з’являється, коли ти йдеш» — Антоніо Мачадо.

Нарешті у мене з’явився вільний час і я дочитав книгу, яка мене дуже вразила, бо відображає весь сенс подій сьогодення.

Адам Кехейн, її автор, людина, яка довгий час приймала участь у вирішенні багатьох конфліктних ситуацій, які роками тягнулися у різних країнах, таких як — Південна Африканська Республіка, Гватемала, Таїланд, Колумбія, тощо…

В цих країнах, місцева еліта, люди з владними повноваженнями, інші особистості з активною суспільною позицією — були невзмозі досягти успіху у вирішенні конфлікту, внаслідок якого страждали та гинули люди і ці спірні ситуації здавалися такими, що будуть назавжди…

Адам Кехейн, приймав участь у переході ПАР від апартеїду до демократії у 1991 році, з 2000 по 2012 року він допомагав втілювати проект по налагодженню критичної ситуації у Венесуелі, з 1998 по 2000 працював над закінченням громадянської війни у Гватемалі, потім у Колумбії… він приймав участь у вирішенні найскладніших спірних ситуацій і поділився цим досвідом, бо він сам змінювався і зробив висновки, що тільки гнучкість та намагання змінювати себе і слухати інших, це запорука успіху.

Чому ця книга актуальна, тому, що наше суспільство переповнене спірними і тупіковими ситуаціями, які не дають можливості нам рухатися далі і розвиватися…

Ці проблеми, відгукуються повсюди. Коли я повернувся додому і вже іншими очима, з урахуванням свого останнього досвіду, подивився на суспільно-політичну ситуацію у моєму рідному місті, то зрозумів, у якій тупіковій ситуації перебуває моя громада, бо люди, наділенні владними повноваженнями, або ті, хто усіляко добивається їх і постійно впливає на ситуацію — зайшли у бійцівський клин і це все призвело до соціального падіння, тотальної недовіри до влади, і, як наслідок, критичного наростання невдоволення населення… а якщо це все ще помножити на військовий стан і всі наслідки, які нас ще чекають попереду — то ми можемо тільки уявити, всю гостроту невідворотності ситуації…

У своїй книзі, Адам Кехейн, ділиться досвідом, як співпрацювати над спільними завданнями людям, які ще за короткий час до цього, навіть не могли сісти поруч за стіл, бо вважали правими тільки себе і свої ідеї, а решту відкидали або навіть усували фізично.

Це все, прямо вказує на те, що наразі відбувається в нашій ОТГ. Усі активні гравці, на політичній шахівниці громади — невзмозі віднайти спільну мову між собою. Внаслідок цього, місто вже втрачає ряд соціально важливих, і ще до останнього часу, невід’ємних — функцій.

Медична послуга зменьшується і міськрада пропонує нам задовольнитися тим, що начебто скоро запрацює Денний стаціонар, але ж, шановні, він у нас був і успішно працював поки ви самі, але перебуваючи на інших посадах, районних органах державної влади — його не зачинили…

Школи та садочки у нас теж виявилися неготовими зустрічати дітлахів… Тобто, медицина та освіта, які є основою суспільства — припиняють існування в Українській ОТГ, переводяться на приватну основу…

Це все недоробка влади. І в цьому винний не тільки голова ОТГ, Туренко А.В., чи голова профільної депутатської комісії, Шмагель А.П., в цьому винні усі члени їхніх команд, бо не змогли донести до своїх лідерів необхідність зберегти надання цих послуг населенню…

Завжди казав, що влада, це дуже висока відповідальність, яку повинен усвідомлювати кожен, хто рветься зайняти там місце…

Також, є питання і до Кучер Т.М., чи готова вона, використовуючи свої професійні навички та явне невдоволення населення сьогоденним складом міськради, увійшовши до владних кабінетів, чи готова пані Кучер та представники її команди, бути гнучкими і чути майбутню опозицію і робити все, в першу чергу — для загального блага, а не втамовуючи власні амбіції зануритися в чвари та міжусобні конфлікти, які і надалі будуть гальмувати розвиток нашої ОТГ…

Питань багато, а відповідь одна, чи готові люди до реальної співпраці, а не до постійної ворожнечі?… бо виборець, не усвідомлює багатьох моментів і все сподівається, що обравши одного, протистояння припиняться і настане злагода в громаді, як це було останнього разу… але, як бачимо, стало ще гірше і буде так надалі, допоки не знайдеться людина, яка може всіх чути і готова працювати так, щоб всі були задоволені і всі дали частку свого, для суспільного і загального блага…

Де знайти таку людину, це вже питання… але те, що неможливо побудувати успішне суспільство опираючись лише на якусь одну складову соціального простору чи приоритет однієї з команд, які присутні у певній політичній площині будь-якої громади, це — беззаперечний факт!

Ви можете працювати на ТЕС, мати друзів дитинства в міськраді Александра Валентиновича, душею тяжіти до команди Кучер і мріяти про те, як затягнути в свій шалаш подругу Шмагель — і всі ці фактори, будуть впливати на вашу суспільну діяльність та маневреність у можливостях діяти у політичному просторі Злодіївки… тобто, ми всі з вами, як обмежені, так і наділені окремою мотивацією — люди… люди, які хочуть жити в успішній громаді та країні!, і для всього цього, нам конче необхідний досвід, який дозволить нам чути один одного, та, що вкрай важливо, співпрацювати разом!

Отже, частина цього досвіду, є в цій книзі — читайте з задоволенням, і ще раз запам’ятайте — Немає ніякого шляху. Шлях з’являється коли ти йдеш!

PS: дякую Катерина Веха за круте чтіво!

Максим Віннік