Замість цього я на підлозі власної ванної кімнати обіймала дітей і безперервно консультувала харків‘ян на гарячій лінії… а він пішов боронить нашу Неньку Україну…
Одна ніч змінила життя мільйонів… зруйнувала мрії… не дала можливості востаннє обійняти… забрала життя найближчих…
Сьогодні цілий день іспанські канали показують Україну, а я не можу відійти від екрану…
Болить… Здається, що біль просто пронизав усе тіло…
Усі ми віримо в перемогу, але мало хто уявляє своє життя не те що через місяць, а навіть завтра… і це болить найбільше… в нас просто вкрали наше Завтра… нашу, хоч іноді крихтку, але таку потрібну в житті стабільність… наше життя перетворили на постійний страх за життя своє та близьких…
І я кожного дня з великими зусиллями повертаю собі надію: я вдягну червоні черевики, нафарбую губи червоною помадою і посміхаючись на усі 32 (брешу, в мене менше) пройду вулицями Києва… І побачення, якого так і не відбулося, обов‘язково відбудеться, нехай не як коханців, а вже як друзів… І так, Макс, я тобі зварю свого борща і ми до ранку будемо згадувати моє сорокаріччя у Єгипті… ти повернешся живим, як і багато інших захисників…
Все повинно бути УКРАЇНА 
Марина Куян
Leave a Reply