починаєш рити памʼять, і згадувати останні роки… ніби, це окремі життя мої, в окремі часи.
Давно планував щось написати про ці дні, три роки тому, про лютий 2022-го… а зараз, коли наближається дата, стає, так не по собі від всіх спогадів, від напливу емоцій і переусвідомлення всього того, що зараз випливає у свідомості.
Ми всі зосереджені на повсякденних задачах і не маємо можливості поринути у спогади… але, як тільки це все закінчиться, тоді почнеться… бо, зараз, ми постійно кудись спішимо, і мозок постійно завантажений, а от тільки ми зупинимось, тільки прийде усвідомлення, хоч якоїсь гарантованої безпеки, тоді хвиля всього того, що накопичилося за ці роки, всього, що наздоганяло- накриє нас! Я це відчув… спонтанно…
Брест відновив пам’ять свого телефону, який було пошкоджено після прильоту міни по брустверу нашої нори в Кліщах… і Брест, не тільки відновив частину пам’яті у телефоні, він зробив портрет з однієї фотографії, і подарував мені його на день народження. Як зараз пам’ятаю цей момент. Я знав, що він підготував подарунок… прийшов на зустріч, він дав мені його в руки, і коли я побачив цю фотку, то на мить, на дуже маленьку мить, я зловив хвильку спогадів, яка просто рознесла мене вщент, буквально на мить… я просто уявив і відчув, яка 12-ти бальна хвиля за всіма нами несеться… і що буде, коли вона всіх нас, одномоментно наздожене.
Leave a Reply