Постійна темрява і очікування своє черги.
Коли ти в піхоті, в стрілецькому відділенні, ти на підсвідомому рівні постійно очікуєш своєї черги… черги на вихід, туди, куди ще не знаєш, і немає сенсу допитуватися, бо в любий момент все може змінитися, і ти опинишся там, де взагалі не планувалось. Ти просто налаштовуєшся на вихід.
Саме головне в нашій справі, настрой, бо обставини, які там тебе зустрінуть, ніде тут у житті не трапляються і кожен окремий вихід – це шлях у невідомість… і після кожного виходу, ти оновлюєшся і отримуєш новий критичний досвід… ти по-іншому дивишся на людей, особливо на тих, хто був поруч.
Тільки там, в сірій зоні, відкриваються такі риси характеру та взаємовідносин, яких тут в принципі не існує, навіть між вами ж, побратимами, які пройшли крізь темряву. Зосередженість майже цілодобова.
Ми мало фоткались, чи знімали відосів, бо там, на виході, не хочеться загравати з долею і вмикати «зовнішнього спостерігача» там, де потрібно пройти наче хвиля, поміж крапельок…
Жодна людина, яка трапляється у житті – невипадкова… є люди, які назавжди зайняли місце там.
Сова, кому пощастило бути з ним разом, просто не міг не запам’ятатися… Великий, цілеспрямований, безкомпромісний, з постійним запитом на справедливість – таким він мені запам’ятався… Він уходив дуже серйозним, навіть не одразу посміхнувся, лише після третього разу, як я йому крикнув: «Сова!»… він обернувся, подивився так зосереджено… і лише потім, посміхнувся… сказав – я пішов…
Ми не прощаємося, коли хтось йде на вихід, не прийнято… і не попрощаємось вже, який сенс… ми всі тут разом, тільки не бачим один одного, поки що.
Сова повертається додому. На щиті
Сова пішов… він виконав своє двотижневе завдання у клятій Макіївці, і пішов… Сова, гора, опора – для мене ці слова вже давно синоніми…
Він незамінна людина на бойових виходах та в нашому побуті. Безцеремонно вривався в любі зони комфорту і доповнював ситуацію своїм баченням. Завжди серйозний і зосереджений… його просто неможливо було зупинити, якщо він щось вирішив. Неймовірна воля.
Юрчик, так лагідно Сову називала дружина, був більше за багатьох налаштований захищати Україну на фронті. Вивчав нові засоби ураження ворога, сідав на дієту та скидав вагу аби бути більш ефективним при виконанні бойових завдань, заряджав своєю мотивацією і був нещадним до слабкості інших… але, в першу чергу, він був Людиною!
Ніколи не промовчить, коли відчував несправедливість… він швидко наводив лад при будь-яких незрозумілих ситуаціях… Сова – це те добро, яке з кулаками!…неймовірна постать нашого підрозділу, на нього завжди можна було покластися коли важко.
Постійно згадую наш другий вихід в Кліщі на МК-19, коли орки крили нашу позицію артою та скидами, і як нам доводилось бігати за БК та провізією під обстрілами. Сова тягнув на собі стільки, скільки б нам довелося тягнути ходки три чи чотири, і він усвідомлював, коли ні дай Боже щось на цій ділянці з ним трапиться… але всеодно завзято робив це!
Неймовірна людина, переповнена духом!
Спочивай з миром, Друже
Leave a Reply