Єдиний бренд трипільської культури: AI-режисура, спільні комунікації та наукові рекомендації

Модераторка одразу окреслила рамку дискусії:

«Наша дискусійна панель називається “Єдиний бренд трипільської культури. Чи потрібні спільні підходи до представлення?”»

Ключова теза-задача на весь панель:

«Одна справа зробити спільний проект… а інша – коли ми розробляємо єдину комунікаційну стратегію і транслюємо її ззовні і на національні спільноти.»

Важливе уточнення про формат комунікації – вона не лише вербальна:

«Комунікація є не тільки словесно… є ще візуальна комунікація, є письмова комунікація.»

Практичний висновок для конспекту: будь-яка розмова про “єдиний бренд” – це одночасно про (1) усне повідомлення, (2) візуальну мову (кольори, форми, орнамент), (3) письмові матеріали (сайти, брендбуки).

Спікерка 1: Людмила Смолякова – реконструкторка, художниця (25 років у темі)

Хто вона: член Спілки художників України, член Спілки дизайнерів, найвідоміша реконструкторка Трипілля в Україні.

Шлях у професію (практичний кейс “з нуля”)

• За фахом – інженер, не художниця; художницею стала «завдяки трипіллю».
• Точка старту: 25 років тому вперше почула про трипільську культуру, будучи киянкою, і була здивована, що не знала цієї історії.
• Модель навчання без вчителів-практиків: вчилася по книжках і біографіях дослідників, а не в майстра:

«Це мої були вчителі… як ліпити, як говорити. Говорити не навчилась, правда?»

Ключові “вчителі” (джерела для реконструкції)

1. Вікентій Хвойка – киянин чеського походження, першовідкривач культури. Смолякова досі перечитує його біографію й нещодавно відвідала його батьківщину в Німеччині разом із дослідником Смоліком.
2. Докія Гуменна – авторка першої книги до сторіччя відкриття культури. Смолякова відкриває нею всі свої виставки:

«Трипілля… воно [було відоме] в узькому колі фахівців, а закінчує вона ці слова, що це повинна знати кожна українська людина.»

Власний висновок Смолякової: «а я думаю тепер і світ та більше».

Практика реконструкції – покроково

• Почала в маленькому селі на Переяславщині з першої невеликої колекції (до 10-річчя незалежності України).
• За 25 років колекція виросла до ~3000 одиниць: кераміка, іграшки, тканини, одяг.
• Ілюструвала книги серії «Невідома Україна» (зокрема з Вадимом Мициком).
• Участь у музеях Київщини: с. Трипілля, Халеп’я (музей Хвойки), Ржищів.

Ключовий організаційний кейс: як з’явилась школа кераміки

Ланцюжок людей, без яких «би це не почалось»:

• директорка школи Дарницького району – Маруняк Марина
• родина Олексія Васильовича Трачука
• результат: студія трипільської кераміки в школі, придбані печі
• зустріч з археологами Михайлом Юрійовичем Відейком та Наталею Бурдо
• виграний грант Фонду Відродження → участь школярів і вчителів у розкопках у Ржищеві

Практичний висновок: ключовий барʼєр для входу у тему – не гроші, а живий контакт з археологом-фахівцем і фізичний доступ (піч, майданчик розкопок).

Про фігурки-скульптури на даху музею

• Перша фігурка – результат співпраці з археологами, потім збільшена до 1,5 м.
• Автор проєкту – Ігнащенко Анатолій, встановив три півтораметрові фігури на даху музею в с. Трипілля.
• Один із авторів – Горловий (згадана пам’ятна подія в Академії мистецтв).

Реакція нефахової аудиторії на реконструкції (відповідь на пряме запитання модераторки)

«До цього часу більшість – це просто гарна фігурка… якісь питання: що це, як це… звичайно, це цікаво, тому що це інформація.»

Цінність тактильного контакту:

«Цікаве, яку ще можна потрогати, доторкнутись і розшифрувати.»

Спостереження про «підготовлену» аудиторію: люди, що добре знають орнаменти рушників (письмена), самі впізнають символіку в кераміці – тобто трипільський орнамент і вишивка мають спільну знакову мову.

Про технологію (практична деталь)

• У студії музею «Два світи трипілля» – 100 відтінків розпису, розроблених з дотриманням автентичної технології.
• Принцип: «не відходимо від традиції того, що створили трипільці, щоб пізнати їх, зрозуміти».

Символічний артефакт воєнного часу

Історія горщика, який «під час війни у сусіда на балконі стояв» – приклад того, як трипільська символіка природно вплітається в сучасне повсякдення навіть у кризовий час.

Спікер 2: Максим Явтошенко – засновник VR-проєкту поселення трипільської культури, співзасновник кластеру гостинності «Південне Поділля»

Контекст: у темі відносно недовго – з 2022 року.

Бізнес-модель (чесна відповідь на пряме запитання “підприємець чи візіонер”)

«Як підприємець, знаєте, треба було орієнтуватися зразу на бізнес і на заробляння коштів. На сьогодні це, скажемо так, меценатський проєкт, більше соціальний, тому що кошти з нього не заробляються, а йдуть на розвиток подальших реконструкцій.»

Практичний висновок: VR/реконструкція трипілля на цьому етапі ринку – це не прибутковий продукт, а меценатство/реінвестиція.

Мотивація проєкту – порівняння з іншими цивілізаціями

Ключова теза, чому взялися саме за цифрову реконструкцію:

«Всі подорожували, всі бачили ці величні споруди – піраміди, храми. Коли починаєш виїжджати на всім відомі Тальянки, Майданецьке, Володимирівка, Небелівка – це поля, поля і поля, більше нічого. А як же ми можемо говорити про величну культуру, коли ми не можемо нічого побачити?»

Висновок-рецепт: два паралельні напрями реконструкції:

1. Цифрова – щоб зрозуміти зовнішній вигляд будівель, 3D-візуалізація, VR.
2. Жива – те, чим займається Смолякова (костюми, кераміка, побут).

Практичний технологічний ланцюжок VR-продукту

• Розробка тривала майже рік, у співпраці з Михайлом Юрійовичем Відейком і паном Владиславом (консультанти на всіх етапах).
• Зроблена 3D-візуалізація одно- та двоповерхових будинків.
• Реконструкція Майданецького храму – на основі попередньої 3D-моделі М. Ю. Відейка, «осучаснили» і «зробили яскравішою».
• Продукт презентується у 5 музеях / 5 локаціях, включно з приватним етнопарком «Агроленд».

Чому трипільці “допомогли” археологам (несподіваний факт для конспекту)

«Вони зробили нам величезну послугу. Вони всі ці поселення, храми і будинки спалили. І це дає величезний археологічний матеріал, який можна правильно дослідивши реконструювати той вигляд.»

Матеріали будівель – дерево і глина, тому оригінали не збереглися (на відміну від кам’яних пірамід).

Перевага VR/3D над фізичним туризмом

«Я можу його показувати і розказувати про трипільську культуру навіть на Гаваях… людям не обов’язково їхати в Україну, щоб дізнатися, побачити і походити по цьому поселенню.»

Ключова теза про локальні відмінності (важлива для “єдиного бренду”)

«Треба більш заглиблюватися в цю історичну реконструкцію на місцях… на Вінниччині, Тернопільщині, Уманщині були свої локальні відмінності – і в кераміці, і в домобудівництві.»

Конкретні приклади локальних відмінностей:

• На Тальянках (фаза С1) – знаходять моделі саней; на Тернопільщині й Вінниччині їх практично немає.
• На протомістах – моделі будинків, звідки бере орнаментацію (приклад – Володимирівка, єдина знайдена гарно розфарбована модель будівлі, експонується в київському музеї).

Практична рекомендація для громад/музеїв

«На сьогодні реконструкція – це не менш важливий етап, ніж підготовка документів, нудні конференції.»

Місцеві музеї варто створювати для: туристів, школярів (навчальні заклади), дозвілля, реконструкції подій (храмові дійства тощо). Основне навантаження зараз – на приватних інституціях.

Продукт “хустки” (приклад комунікаційного інструменту)

Бренд «Артрипілля» розробив хустки з орнаментами конкретних локальних груп:

• Кошелівецька кераміка
• Володимирівка, Небелівка (протоміста)
• Томашівська локальна група
• Спільні символи – «кометаподібні» та «S-подібні (ески)».

Ключова методологічна теза:

«Це все реконструкція. Не фантазія… орнамент був перенесений на хустку – чи з миски, чи з горщика, чи з антропоморфної фігури.»

Важливість донесення походження й етапу:

«Мало хто розуміється, що є різні етапи. Не спочатку будувалися такі храми, спочатку було щось примітивніше, і тільки на етапі Б2 почали будувати великі протоміста, розмальовувати хати і робити штукатурку.»

Технологічний деталь про інтер’єр (для реконструкторів)

Трипільці не просто мазали глиною стіни – вони спеціальним інструментом і добавками виводили поверхню під штукатурку, а потім фарбували вохрою й орнаментували. Це «дуже складні технології» навіть для сучасних реконструкторів – і це відбувалось 6000 років тому.

5. Костянтин Виноградов – AI-режисура та цифрові технології в промоції трипільської культури

Хто він: режисер проєкту «Україна – світ трипілля», громадський діяч, член правління ГО «Є-музей»; у проєкті виступає саме як AI-режисер.

Ключова теза – навіщо технології культурі:

• «Культура завжди програє простому, яскравому контенту» – бо контент робиться за іншими критеріями (швидкість, найпривабливіші маркетингові технології), а якісний культурний продукт швидко не зробиш: він вимагає досліджень і залучення фахівців.
• Головна мета – дати культурним напрямкам інструменти, які дозволять рівно конкурувати з примітивним контентом, залучаючи увагу до наукового, ґрунтовного матеріалу тими ж засобами, якими просувається масовий контент.
• Основний напрямок студії – поєднання цифрових технологій із традиційними культурними цінностями; флагманський продукт – VR-виставка, що дозволяє «зануритися в трипілля» і використовує Unreal Engine (той самий рушій, що й у популярних іграх).

Практичний погляд на AI (ключова цитата-позиція):

• «AI в даному випадку – це ще один інструмент в ряду сучасних технологій».
• Різниця між «просто згенерувати картинку» і якісним AI-продуктом: будь-хто може натиснути кнопку і за 15 секунд отримати «яскраву картинку», яка не має «жодного підґрунтя» – це і є явище, яке він називає терміном «нейрослоп» (неякісний масовий AI-контент без цінності).
• «Штучний інтелект без участі людей – мертва технологія». AI працює тільки тоді, коли до нього долучається професіонал, який використовує його як інструмент, що прискорює й здешевлює виробництво контенту.
• Відповідь на страх «AI забере роботу в акторів»: ні – тому що музеї й культурні інституції ніколи не мали бюджету на зйомочну групу та професійну кінопродукцію; AI дає їм доступ до якості, яка раніше була недосяжна фінансово.
• Важливе застереження щодо історичної точності: AI-генерація і масовий контент про трипілля часто зображують його «в такому вигляді, як слов’янські племена ближче до І тисячоліття нашої ери» – тобто неточно; він наголошує на потребі відповідності археологічним даним (кам’яні знаряддя поряд із мідними тощо).

Продукти проєкту: серія AI-роликів + рілси в Instagram, що комунікують ще до відкриття VR-виставки; демонстрація ролика про трипільське поселення 7000 років тому.

6. Представлення кластерного/асоціаційного підходу (модераторка, від імені асоціації ОМС)

• Асоціація об’єднує ОМС (органи місцевого самоврядування) громад, які просувають території через культуру трипілля – тобто це наступний рівень після «меценатів-підприємців і науковців»: тепер громади беруть на себе промотуючу роль.
• До кластеру долучається вже й бізнес, і благодійні громадські організації.
• За грантом (спільно з партнерською організацією) розроблено: брендбук, сайт, комунікаційні матеріали; над цим працювали залучені зовнішні експерти, які модерували процес узгодження «спільної мови» між громадами.
• Практична методика вироблення бренду, застосована експертами – цінна як шаблон: ставили громадам питання «Що ви відчуваєте при слові трипілля? Які звуки? Який смак? Який колір? Які форми?» – щоб на основі цього побудувати візуальну й словесну комунікаційну модель.
• Структура сайту кластеру: розділ «Туристу» (готові турпродукти), розділ «Інвестору» (інвестиційні проєкти на маршруті – готелі, реконструкторські парки), розділ «Маркет» (сувеніри, вироби, зокрема хустки).
• Ключове питання, винесене на дискусію: чи потрібна єдина позиція/меседжі для просування трипільської культури за кордоном, і яку користь це дасть іншим організаціям, якщо кластер уже виробив свою мову.

7. Анна Заклицька – фонд «Кукутень трипілля» та дитячий мультсеріал

Хто вона: телеведуча, мисткиня, громадська діячка, засновниця бренду «Стрій», директорка щойно створеного (юридично оформленого) благодійного фонду «Кукутень трипілля»; за освітою – хореограф, психотерапевт, політолог.

Ключова теза (винесена як «зброя»): трипільська культура – це чинник національної безпеки. Аргументація:

• «Ворог не економить на пропаганді»; стандартний AI компілює інформацію з мережі, і якщо мережа наповнена фейками – некритична людина в них повірить («святе місце порожнім не буває»).
• Нейропсихологічна аргументація (подана як практичний принцип): якщо повторювати дитині символи/архетипи/цінності з дитинства, мозок «привчається» сприймати їх як рідне – так само, як пісня, яку чуєш 100 разів, стає «улюбленою». Тому важливо змалку закладати саме національні архетипи, а не запозичені (наведений приклад – «Смішарики»/«Малишарики», де герой-неук подається як харизматичний і популярний персонаж, а розумний друг – соціально невдалий).

Практичний продукт фонду: дитячий мультсеріал для наймолодшої аудиторії (від народження до дошкільного віку), створений за допомогою штучного інтелекту, з героями-тваринками (бджілка, бичок-тілець, вужик та ін.), обраними невипадково – як носії архетипічно-ціннісних символів. Мета – щоб дитина «дотикалася» до трипільського світу змалку, і щоб у 4–20 років ця культура вже сприймалася як рідна, а не як «далека праісторія».

• Визнає недоліки: «є деякі помарки, бо ми працюємо зі штучним інтелектом, і є куди розвиватись».

8. Оксана Богославець (КНЕУ, кафедра регіоналістики і туризму) – науково-практичні рекомендації

Контекст співпраці: кафедра три роки співпрацює з агенцією регіонального розвитку та кластером «Шляхами Трипільської праматері» (закріплено меморандумом); студенти від 1 курсу до магістратури залучені до реальних кейсів громад, а не змодельованих навчальних.

Виявлені системні розриви: науковий, охоронний, інтерпретаційний, економічний та управлінський.

Пакет конкретних рекомендацій (дуже практичний блок – варто зберегти повністю):

1. Утворити постійну міжвідомчу й міжсекторальну координаційну платформу з питань дослідження, збереження і туристичного представлення спадщини Кукутень-Трипілля.
2. Сформувати наукову раду маршруту.
3. До 1 березня 2027 року підготувати Хартію відповідального представлення трипільської культури.
4. Створити спільний цифровий реєстр пам’яток, музейних колекцій, досліджень і ризиків (з відкритим і захищеним рівнями доступу).
5. Запровадити обов’язкове охоронне зонування й оцінку впливу на археологічну спадщину для всіх туристичних/інфраструктурних проєктів у буферних зонах пам’яток.
6. Розробити три пілотні турпродукти: одноденний маршрут Київ–Трипілля; дводенний Умань–Легедзине–Тальянка–Майданецьке–Небелівка; транскордонний маршрут Україна–Молдова–Румунія (після створення безпекових умов).
7. Створити єдиний календар днів трипільської культури, спільну візуальну систему та знак якості для товарів/послуг, натхненних спадщиною.
8. Підготувати мережу сертифікованих гідів і короткі навчальні модулі для музейних працівників, громад, турбізнесу, педагогів.
9. Забезпечити безбар’єрність фізичного й цифрового середовища, альтернативні способи ознайомлення з пам’ятками з обмеженим доступом.
10. Спрямовувати частину доходів від спільного бренду, ліцензій і турпакетів у цільовий фонд збереження та цифрової документації пам’яток.
11. Узгодити з Молдовою і Румунією спільний план управління транскордонною спадщиною та дорожню карту до номінації ЮНЕСКО й сертифікації культурного маршруту Ради Європи.

9. Фінальна дискусія: чи потрібна єдина комунікація?

Модераторка поставила підсумкове питання панелі: чи потрібно розробити спільні візуальні/текстові комунікації, щоб усі, хто працює з темою трипілля, говорили «однією зрозумілою мовою» – назовні і для України.

Позиції учасників:

• За єдиний візуал, з наголосом на точність: потрібен спільний візуальний стандарт (приклад – розробка мобільної гри для дітей), але з обов’язковою прив’язкою до археологічних даних щодо орнаментів, будинків тощо, і з експертним контролем/перевіркою кожного продукту («якщо розробляється гра – така орнаментація, мультик – така сама, скансен – така сама і такі ж будинки»). Особливо важливо для міжнародних презентацій (Румунія, Молдова) – виступати «не розрізнено, а єдино».
• Застереження проти надмірної цензури: важливо зберігати відкритість до консультування (щоб непрофесіонали не наробили історичних помилок), але не скочуватись у суперцензурований підхід – важливо підтримувати «політ творчості і зацікавленості», щоб не перетворити потенційних партнерів на «ворогів, які сидять в одному човні».
• Заклик до збереження знань і дій замість самих лише слів: нагадування, що навіть у Києві є 22 невивчені трипільські поселення (інститут археології), трипільське поселення знайдене під час відновлення Успенського собору Лаври (1999), Лиса гора; пропозиція створити групу однодумців/міжвідомчу групу для координації подальших кроків та організувати тематичні екскурсії (наприклад, місцями Вікентія Хвойка в Києві).